Формування психологічної готовності педагогів до взаємодії з дитиною з особливими потребами

Еволюція ставлення суспільства і держави до осіб з порушеннями
психофізичного розвитку у багатьох країнах світу пройшла період від ізоляції
до інклюзії. Інклюзія базується на концепції «нормалізації», в основі якої – ідея,
що життя і побут людей з обмеженими можливостями мають бути якомога
більшенаближенідоумові стилюжиттяусієїгромади.Принципи
«нормалізації» закріплені низкою сучасних міжнародних правових актів:
Декларація ООН про права розумово відсталих (1971), Декларація про права
інвалідів (1975), Конвенція про права дитини (1989) та ін. Зокрема, Декларація
ООН про права розумово відсталих є першим нормативно-правовим
документом щодо визнання осіб з порушеннями психофізичного розвитку
суспільноповноцінноюв соціальномусенсіменшиною,якапотребує
соціального та правового захисту.

В Декларації про права інвалідів стверджується, що інваліди мають ті ж
основні права, що і їхні співгромадяни, а інвалідність є не медичною, а 
соціальною проблемою, проблемою прав людини. У Конвенції про права
дитини окреслено, що наявність інвалідності у дитини є підставою для захисту
від дискримінації, а «Неповносправна в розумовому чи фізичному відношенні
дитина повинна мати повноцінне й достойне життя в нормальних умовах, які
сприяють зростанню впевненості в собі та забезпечують її участь у житті
суспільства. Дитина-інвалід має мати повноцінне і гідне життя в умовах, що
забезпечують максимальну самостійність і соціальну інтеграцію» [9].

Насучасномуетапіідеяінклюзіїнабуваєадекватнихобрисів
перетворюється на основоположну категорію дидактики. Вона поєднує в собі
поняття комплексності, предметності та визнається вченими і практиками як
принцип організації процесу спеціальної освіти в умовах загальноосвітньої
школи. Наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. практика організації педагогічної
діяльності на інклюзивній основі набула певної завершеності. На думку
багатьох науковців найвищим щаблем інтеграційних процесів є інклюзивна
освіта, яка нині визначається як найбільш значущий інноваційний рух в освіті
20 століття.

Процес формування професійної готовності вчителя до інклюзивного
навчання – процес складний і багатоплановий, який відбувається протягом
усього життя вчителя та розв’язується за допомогою школи, методичної
служби, психологічного супроводу. Варто наголосити, що без позитивного
ставлення педагога до дитини з ООП будь-які спроби залучення її до
загальноосвітнього навчального простору приречені на невдачу.
Українські дослідники С. Міронова, О. Завальнюк зазначають, що за
кордоном визначено такі необхідні умови забезпечення інтегрованого та
інклюзивного навчання: позитивна налаштованість психолого-педагогічного
персоналу загальноосвітніх навчальних закладів, адекватне сприймання ним
дітей з особливостями психофізичного розвитку, готовність до налагодження
соціальної взаємодії вихованців з різними рівнями здоров’я і розвитку, вміння
співпрацювати з батьками .

Готувавши свій виступ я звернулась до багатьох джере, і ось що нам пропонують  Сумський обласний інститут післядипломної педагогічноїосвітиприділяєвелику увагу формуваннюготовностіпедагогазагальноосвітнього
навчального закладу до роботи з дітьми, які мають особливі освітні потреби.
Дослідники С. Альохіна, М. Алексєєва, Є. Агафонова готовність педагога до
роботи з дітьми з ООП розглядають через два показники:

1)професійна готовність;

2)психологічна готовність.

Структура професійної готовності має такі складові:

·        інформаційна готовність;

·        володіння педагогічними технологіями;

·        знання основ психології та корекційної педагогіки;

·        знання індивідуальних відмінностей дитини;

·        готовністьпедагогівмоделювати урокі використовувати
варіативність у процесі навчання;

·        знання індивідуальних особливостей дітей з різними порушеннями
у розвитку;

·        готовність до професійної взаємодії і навчання.

Структура психологічної готовності:

• ·        емоційне прийняття дітей з різними типами порушень у розвитку

(прийняття – відторгнення);

• ·        готовність залучати дітей з різними типами порушень до діяльності

на уроці;

• ·        задоволеність власною педагогічною діяльністю.

Щоб навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в інклюзивних класах загальноосвітніх шкіл відбувалося успішно, педагог повинен оволодіти необхідними знаннями і навичками:

1. Ознайомитися з анамнезом учня, мати уявлення, які психічні процеси та функції у нього порушені.

2. У процесі навчальної діяльності вивчати динаміку уваги, стомлюваності, темп роботи кожної дитини.

3. Враховувати стан слуху, зору, загальної та дрібної моторики дитини.

4. Навчитися адаптувати навчальні плани, методи роботи, дидактичний матеріал до індивідуальних потреб дітей.

5. Уміти створювати оптимальні умови для спілкування, сприяти налагодженню дружніх стосунків між дітьми, формуванню колективу.

6. Розвивати у дітей досвід стосунків у соціумі, навички адаптації до соціального середовища.

Досить часто учителю інклюзивного класу доводиться долати труднощі, які виникають у процесі роботи: 

·        відсутність спеціальної освіти для роботи з такими дітьми;

·        нестача спеціальних програм та дидактичного матеріалу;

·        важке емоційне навантаження;

·        недостатнє матеріальне заохочення.

Однак прийняття відповідальності за навчання «особливих» учнів у інклюзивному класі не означає працювати сам на сам, беручи на себе усю відповідальність. Насамперед це означає бути членом команди, співпрацювати з колегами, бути порадником та партнером у батьків.

Зміст, форми та методи навчально-виховної роботи в інклюзивному класі мають бути корекційно спрямованими. Це означає, що кожна тема, яку вивчають діти, кожен метод, використаний учителем, повинні сприяти не лише засвоєнню знань, умінь і навичок, формуванню поведінки, а й спрямовуватися на виправлення вад розвитку (залежно від нозології). Дуже важливими моментами у роботі з такими дітьми є правильно обраний темп роботи, повторюваність, поглиблений індивідуальний та диференційований підхід, опора на здібності дитини, які є більш розвиненими, а також забезпечення обережності навчального процесу, уникнення перевантаження. 

Вчителям, які працюють в інклюзивних класах, можна дати наступні поради щодо роботи з дітьми, які мають особливості психофізичного розвитку:

·        пам'ятайте, що дітям, які мають порушення психофізичного розвитку, як нікому, потрібна психологічна підтримка з боку учителя;

·        хваліть дитину, використовуйте зворотний зв'язок, емоційно реагуйте на її найменші досягнення, підвищуйте самооцінку, статус у колективі;

·        для дітей з вадами психофізичного розвитку потрібен полегшений режим навчання, однак це зовсім не означає зниження вимогливості до засвоєння програмового матеріалу, це відповідна організація режиму навчання.

Завдання та інструкції, які адресовані всім учням класу, для такої дитини потрібно деталізувати, вони мають бути доступними для розуміння і виконання;

·        адаптуйте навчальний матеріал до потреб учня;

·        формуйте позитивну мотивацію у навчанні;

·        знаходьте різноманітні можливості для виступу учня перед класом (як саме виконував завдання, що робив під час чергування, як готував творчу роботу тощо), залучайте його до колективних видів роботи, щоб він не почувався зайвим і непотрібним у класному колективі;

·        під час роботи спирайтеся на сильні сторони учня, відзначайте його успіхи, особливо у діяльності, до якої він виявляє інтерес;

·        постійно заохочуйте учня, використовуйте коректні способи вказати на помилки;

·        за будь-яких обставин дотримуйтеся тактики толерантної поведінки;

·        тісно, якомога частіше спілкуйтеся і співпрацюйте з батьками учня;

·        сприяйте розвитку емоційно-особистісної сфери учня.

Таким чином успішна та ефективна практична реалізація процесу інклюзивного навчання залежить насамперед від ставлення до нього учителя як суб'єкта навчальної діяль­ності. І якщо особливості психофізичного розвитку дитини - це, майже завжди, незмінний фактор, то спроможність учителів щодо свідомої зміни свого ставлення до них, розширення знань, умінь та навичок у навчанні та вихованні дітей з вадами психофізичного розвитку, використанні ними різноманітних форм, методів і прийомів роботи мають змогу змінитись на краще. Саме за таких умов є можливим ефективне запровадження інклюзії в практику роботи загальноосвітніх навчальних закладів.