Профілактика деструктивних впливів мас медіа

Нові канали передачі інформації (факси, електронна пошта, світова мережа Інтернет) надійно зайняли своє місце в організації комунікації, і є одним із важливих факторів трансформаційних процесів в Україні. У перекладі з  англійської термін “медіа” означає посередник, або носій, через який передається інформація. В українській лексиці термін “нові медіа” є новим, про що свідчить відсутність визначення як в традиційних словниках, так і в  українськомовному і російськомовному виданні Вікіпедії. Термін “new media” став популярним у середині 1990-х як частина маркетингового поля (мережі) для розмноження інтерактивних навчальних та розважальних CD-ROMів. З  поширенням Інтернету масові комунікації перейшли від традиційної моделі “один для багатьох” (one-to-many) до використання моделі веб-комунікацій “багато для багатьох” (many-to-many). Сьогодні термін вживається у двох значеннях:
- всі цифрові медіа (Інтернет-видання, презентації на CD та інших
цифрових носіях, комп’ютерні ігри, мобільні телефони)
- соціальні мережі - медіа, інформація у яких створюється загальною
аудиторією (сайти, форуми, блоги, чати, он-лайн відеообмін тощо). У цій роботі під явищем “нові медіа” (НМ) розуміємо всі цифрові медіа та
соціальні мережі, які створені за їх допомогою.

Усі, хто порушують проблему впливу НМ,
одноголосно стверджують, що їх роль у сучасному світі стрімко зростає,
одночасно зростає і їх відповідальність за формування суспільних цінностей,
особливо ціннісних орієнтирів молоді. Зростає відповідальність і у батьків, і держави. Адже для молоді у характерна певна несформованість ціннісних орієнтирів, нездатність повною мірою адекватно прогнозувати наслідки своїх дій. Саме через новітні засоби комунікації підліток часто лише пасивно споживає продукти маскультури, створені дорослими, стає беззахисним об’єктом маніпуляцій, оскільки діти і молодь з особливою довірою
та відкритістю сприймають медіа-продукцію. Проте, іноді їм не вистачає
вміння критично проаналізувати побачене або почуте.

Якщо раніше традиційно вважалося, що на формування способу життя підростаючого покоління, в першу чергу, впливають сім´я, школа та оточення, у якому дитина спілкується, то в урбанізованому, техногенному суспільстві все більш відчутним стає вплив медіа на соціалізацію молоді.

Кордони сімейного простору розмиваються, втрачається його
самодостатність і певна камерність: і за сніданком, і за вечерею молодь стає
співучасником тих подій, які транслюють по телебаченню. В урбанізованому
світі молоді люди все більше часу проводять, спілкуючись в соціальних
цифрових мережах. Крім того, спілкування в реальному житті дуже часто
витісняється іграми на мобільному телефоні, комп’ютері, переглядом ТБ.

На думку експертів, залежність від світу і культури суспільства дорослих виявляється, зокрема, у створенні спільного для них інформаційно-медійного простору, представленого Інтернетом, електронними медіа, ЗМІ. З інтенсивним розвитком телебачення, новітніх засобів комунікації, індивід з ранніх років життя соціалізується та імітує дорослих набагато швидше, ніж передбачалося.

Проблема впливу медіа на дитячу психіку все частіше опиняється в центрі уваги громадськості. Думки з цього приводу є різними, проте, на нашу думку, слушними: з одного боку, нові медіа, зокрема, комп’ютер, беззаперечно має позитивний вплив на формування молодої людини, адже він важливий і  корисний помічник у навчанні. З іншого - часте і тривале перебування в  комп’ютерному інформаційному просторі породжує низку різних проблем: проблеми з опорно-руховою системою, із зором, із надмірною втомленістю; розвиток агресивності, психологічної залежності, втрата відчуття часу, використання низькопробної або недозволеної продукції. Отже, усі негативні наслідки: проблеми із здоров’ям, психологічні відхилення, втрата правового та морально-етичного стрижня, - є ознакою дестркутивного (руйнівного) впливу НМ.

Враховуючи темпи розвитку сучасних медіа та можливості,
що відкриваються для вільного висловлення думок, де користувач стає і творцем інформації, слід особливу увагу приділяти змісту тих повідомлень, що розміщуються на сучасних медійних ресурсах. Зростає відповідальність за використання “мови ворожнечі”, яка є потужним деструктивним засобом
впливу на формування всіх граней особистості, оскільки світ стає більш
взаємозалежним, а отже – і вразливим. Подібні тенденції вже відбуваються у 
сучасному українському медійному середовищі. На їх існуванні наголосили
фахівці Центру близькосхідних відносин під час свого виступу на радіо
“Свобода”, зазначивши, що “некоректні висловлювання в пресі, етнічні та
релігійні образи можуть не лише породжувати негативні емоції, але й призводити зрештою до проявів насильства”.

Зокрема, подібне відбувається сьогодні у  кримських медіа,
у  європейських, головно, французьких та британських щодо мусульман, тим самим провокують до ескалації насилля і протистояння.
Таким чином, ураховуючи особливості інформаційних процесів, стрімкого
розвитку он-лайн журналістики, актуальною постає тема екології спілкування в  соціальних мережах та уникнення використання “мовиь ворожнечі”.

Адже саме застосовуються найбільш гострі висловлювання, які
часто носять ксенофобський, расистський характер, а молодь, яка у підлітковому віці часто перебуває в  активному пошуку нових ідей, ідеалів, шукає способи самореалізації та самоідентифікації, неправильно інтерпретує почуті гасла, висловлювання чи побачені символи (у деяких з ігор застосовуються символи сатанізму (DOOM та інші), як відомо, фашисти теж використовували цісимволи для ідеологічного підґрунтя нацизму).

Найшвидше подібна інформація засвоюється молоддю. Тому в багатьох країнах саме молодь стає активним учасником нацистських, неонацистських і фашистських організацій. Зважаючи на руйнівний вплив НМ, зокрема комп’ютерних ігор, мови ворожнечі у  соціальних мережах, на формування цілісної соціальної особистості, виникає запитання: чи існує в Україні державний контроль за характером інформації в ЗМІ та асортиментом комп’ютерних ігор, що потрапляють у продаж, і які пропонують комп’ютерні клуби. Так, правове регулювання нових медіа надзвичайно складне і потребує додаткового дослідження, проте можемо додати, що про недопущення використання засобів масової інформації з метою розпалювання расової, національної та релігійної ворожнечі закріплено у статті 3 Закону України “Про друковані засоби масової
інформації (пресу) в Україні”, статтею 2 Закону України “Про телебачення та
радіомовлення” та статтею 46 Закону України “Про інформацію” [18], [19],
[20]. З метою попередження розповсюдження ксенофобії, расистської та
антисемітської інформації через комп’ютерні системи у квітні 2005 року
Україна підписала Додатковий протокол до Конвенції про кіберзлочинність,
який стосується криміналізації дій расистського та ксенофобського характеру, здійснених через комп’ютерні системи.

Виникає ще одне важливе запитання, хто повинен формувати культуру споживання медіа-ресурсу, щоб він виправдав наші очікування, щоб не досягти ефекту його руйнівного впливу на молоду людину, яка формується як особистість, як член суспільства? Безперечно, велика відповідальність покладається на такі соціальні інститути, як сім’я-батьки, учителі-вихователі і  держава. На нашу думку, батьки категорично не повинні перекладати виховання своїх дітей на державу чи комп’ютер (соціальні мережі). Вони мусять формувати загальну культуру, яка б відповідала загально людським цінностям, стандартам толерантної поведінки. Батькам і вихователям потрібно подавати власний приклад толерантної поведіники, оскільки найбільшсхильними до проявів насилля є люди, які в дитинстві зазнали жорстокості та інших видів дискримінації. Дуже важливо, коли в реальному житті дитини створюють умови для її соціалізації через гуртки, заняття спортом, участь у  громадських організаціях, русі волонтерів. Спільна позитивна діяльність, співтворчість найбільш ефективно впливає на соціалізацію. Батькам потрібно разом з дитиною вчитися користуватисяь новими медіа, адже вони є цінним джерелом інформації. Головне дати дитині зрозуміти, що НМ – це засіб отримання інформації і  професійного росту, розширення можливостей конструктивної реалізації, а не самоціль.

Отже, нові медіа, незважаючи на те, що є одним із засобів навчання,
цінним джерелом інформації, мають і руйнівний вплив, як на фізичне, психологічне здоров’я людини, підривають правові та
морально-етичні підвалини особистості, так і через “мову ворожнечі” формують ворожі, ксенофобські настрої, які провокують злочини та міжнаціональну ворожнечу. Запобігання руйнівних впливів НМ на формування молодої людини не можливе без об’єднання зусиль держави, представників медіа, громадськості, батьків і  дітей, без підвищення відповідальності всіх учасників інформаційного простору.

Формування психологічної готовності педагогів до взаємодії з дитиною з особливими потребами

Еволюція ставлення суспільства і держави до осіб з порушеннями
психофізичного розвитку у багатьох країнах світу пройшла період від ізоляції
до інклюзії. Інклюзія базується на концепції «нормалізації», в основі якої – ідея,
що життя і побут людей з обмеженими можливостями мають бути якомога
більшенаближенідоумові стилюжиттяусієїгромади.Принципи
«нормалізації» закріплені низкою сучасних міжнародних правових актів:
Декларація ООН про права розумово відсталих (1971), Декларація про права
інвалідів (1975), Конвенція про права дитини (1989) та ін. Зокрема, Декларація
ООН про права розумово відсталих є першим нормативно-правовим
документом щодо визнання осіб з порушеннями психофізичного розвитку
суспільноповноцінноюв соціальномусенсіменшиною,якапотребує
соціального та правового захисту.

В Декларації про права інвалідів стверджується, що інваліди мають ті ж
основні права, що і їхні співгромадяни, а інвалідність є не медичною, а 
соціальною проблемою, проблемою прав людини. У Конвенції про права
дитини окреслено, що наявність інвалідності у дитини є підставою для захисту
від дискримінації, а «Неповносправна в розумовому чи фізичному відношенні
дитина повинна мати повноцінне й достойне життя в нормальних умовах, які
сприяють зростанню впевненості в собі та забезпечують її участь у житті
суспільства. Дитина-інвалід має мати повноцінне і гідне життя в умовах, що
забезпечують максимальну самостійність і соціальну інтеграцію» [9].

Насучасномуетапіідеяінклюзіїнабуваєадекватнихобрисів
перетворюється на основоположну категорію дидактики. Вона поєднує в собі
поняття комплексності, предметності та визнається вченими і практиками як
принцип організації процесу спеціальної освіти в умовах загальноосвітньої
школи. Наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. практика організації педагогічної
діяльності на інклюзивній основі набула певної завершеності. На думку
багатьох науковців найвищим щаблем інтеграційних процесів є інклюзивна
освіта, яка нині визначається як найбільш значущий інноваційний рух в освіті
20 століття.

Процес формування професійної готовності вчителя до інклюзивного
навчання – процес складний і багатоплановий, який відбувається протягом
усього життя вчителя та розв’язується за допомогою школи, методичної
служби, психологічного супроводу. Варто наголосити, що без позитивного
ставлення педагога до дитини з ООП будь-які спроби залучення її до
загальноосвітнього навчального простору приречені на невдачу.
Українські дослідники С. Міронова, О. Завальнюк зазначають, що за
кордоном визначено такі необхідні умови забезпечення інтегрованого та
інклюзивного навчання: позитивна налаштованість психолого-педагогічного
персоналу загальноосвітніх навчальних закладів, адекватне сприймання ним
дітей з особливостями психофізичного розвитку, готовність до налагодження
соціальної взаємодії вихованців з різними рівнями здоров’я і розвитку, вміння
співпрацювати з батьками .

Готувавши свій виступ я звернулась до багатьох джере, і ось що нам пропонують  Сумський обласний інститут післядипломної педагогічноїосвітиприділяєвелику увагу формуваннюготовностіпедагогазагальноосвітнього
навчального закладу до роботи з дітьми, які мають особливі освітні потреби.
Дослідники С. Альохіна, М. Алексєєва, Є. Агафонова готовність педагога до
роботи з дітьми з ООП розглядають через два показники:

1)професійна готовність;

2)психологічна готовність.

Структура професійної готовності має такі складові:

·        інформаційна готовність;

·        володіння педагогічними технологіями;

·        знання основ психології та корекційної педагогіки;

·        знання індивідуальних відмінностей дитини;

·        готовністьпедагогівмоделювати урокі використовувати
варіативність у процесі навчання;

·        знання індивідуальних особливостей дітей з різними порушеннями
у розвитку;

·        готовність до професійної взаємодії і навчання.

Структура психологічної готовності:

• ·        емоційне прийняття дітей з різними типами порушень у розвитку

(прийняття – відторгнення);

• ·        готовність залучати дітей з різними типами порушень до діяльності

на уроці;

• ·        задоволеність власною педагогічною діяльністю.

Щоб навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в інклюзивних класах загальноосвітніх шкіл відбувалося успішно, педагог повинен оволодіти необхідними знаннями і навичками:

1. Ознайомитися з анамнезом учня, мати уявлення, які психічні процеси та функції у нього порушені.

2. У процесі навчальної діяльності вивчати динаміку уваги, стомлюваності, темп роботи кожної дитини.

3. Враховувати стан слуху, зору, загальної та дрібної моторики дитини.

4. Навчитися адаптувати навчальні плани, методи роботи, дидактичний матеріал до індивідуальних потреб дітей.

5. Уміти створювати оптимальні умови для спілкування, сприяти налагодженню дружніх стосунків між дітьми, формуванню колективу.

6. Розвивати у дітей досвід стосунків у соціумі, навички адаптації до соціального середовища.

Досить часто учителю інклюзивного класу доводиться долати труднощі, які виникають у процесі роботи: 

·        відсутність спеціальної освіти для роботи з такими дітьми;

·        нестача спеціальних програм та дидактичного матеріалу;

·        важке емоційне навантаження;

·        недостатнє матеріальне заохочення.

Однак прийняття відповідальності за навчання «особливих» учнів у інклюзивному класі не означає працювати сам на сам, беручи на себе усю відповідальність. Насамперед це означає бути членом команди, співпрацювати з колегами, бути порадником та партнером у батьків.

Зміст, форми та методи навчально-виховної роботи в інклюзивному класі мають бути корекційно спрямованими. Це означає, що кожна тема, яку вивчають діти, кожен метод, використаний учителем, повинні сприяти не лише засвоєнню знань, умінь і навичок, формуванню поведінки, а й спрямовуватися на виправлення вад розвитку (залежно від нозології). Дуже важливими моментами у роботі з такими дітьми є правильно обраний темп роботи, повторюваність, поглиблений індивідуальний та диференційований підхід, опора на здібності дитини, які є більш розвиненими, а також забезпечення обережності навчального процесу, уникнення перевантаження. 

Вчителям, які працюють в інклюзивних класах, можна дати наступні поради щодо роботи з дітьми, які мають особливості психофізичного розвитку:

·        пам'ятайте, що дітям, які мають порушення психофізичного розвитку, як нікому, потрібна психологічна підтримка з боку учителя;

·        хваліть дитину, використовуйте зворотний зв'язок, емоційно реагуйте на її найменші досягнення, підвищуйте самооцінку, статус у колективі;

·        для дітей з вадами психофізичного розвитку потрібен полегшений режим навчання, однак це зовсім не означає зниження вимогливості до засвоєння програмового матеріалу, це відповідна організація режиму навчання.

Завдання та інструкції, які адресовані всім учням класу, для такої дитини потрібно деталізувати, вони мають бути доступними для розуміння і виконання;

·        адаптуйте навчальний матеріал до потреб учня;

·        формуйте позитивну мотивацію у навчанні;

·        знаходьте різноманітні можливості для виступу учня перед класом (як саме виконував завдання, що робив під час чергування, як готував творчу роботу тощо), залучайте його до колективних видів роботи, щоб він не почувався зайвим і непотрібним у класному колективі;

·        під час роботи спирайтеся на сильні сторони учня, відзначайте його успіхи, особливо у діяльності, до якої він виявляє інтерес;

·        постійно заохочуйте учня, використовуйте коректні способи вказати на помилки;

·        за будь-яких обставин дотримуйтеся тактики толерантної поведінки;

·        тісно, якомога частіше спілкуйтеся і співпрацюйте з батьками учня;

·        сприяйте розвитку емоційно-особистісної сфери учня.

Таким чином успішна та ефективна практична реалізація процесу інклюзивного навчання залежить насамперед від ставлення до нього учителя як суб'єкта навчальної діяль­ності. І якщо особливості психофізичного розвитку дитини - це, майже завжди, незмінний фактор, то спроможність учителів щодо свідомої зміни свого ставлення до них, розширення знань, умінь та навичок у навчанні та вихованні дітей з вадами психофізичного розвитку, використанні ними різноманітних форм, методів і прийомів роботи мають змогу змінитись на краще. Саме за таких умов є можливим ефективне запровадження інклюзії в практику роботи загальноосвітніх навчальних закладів.